|
Т
 |
| На наших очах розгортається незрозуміле реаліті-шоу, ціна участі у якому дуже висока. І це вже не жарти... | ворчий колектив відомого журналу «Музеї України», як завжди гучно, відзначає знаменну подію – запуск в мережу 20 культурологічного сайту. На фоні постійного скиглення про важку долю української культури, недофінансованості, така перемога не може пройти непоміченою. А враховуючи кілька міжнародних скандалів, судових розборок, шпигунських історій, пошуків скарбів, ми вирішили – настав час зустрітися з головним редактором часопису «Музеї України», Академіком Міжнародної академії козацтва, Почесним працівником туризму України Віктором Тригубом. Враховуючи колосальну кількість історій, в яких побував цей журналіст, ми обмежилися музейною темою.
-Пане Вікторе! Створити і підтримувати таку кількість відомих Інтернет-ресурсів, без будь-якої державної підтримки, досить складно. Майже неможливо. Між тим, Ваша команда запустила 20 сайт. Як це вдалося?
 |
| Крім усього іншого, Віктор Тригуб є цілком реальним президентом трьох невизнаних республік, що мають популярність в мережі. Задунайська Січ, Кубанська Народна республіка і вже легендарна Стародубська республіка, яка балансує на межі війни з Антарктидою... Не всі адекватно розуміють жарти... | -Дуже просто. Прорахувавши розвиток Інтернету в Україні, прийшли до висновку, що суспільний розвиток, буде вимагати бурхливого створення різноманітних електронних баз даних, а відповідно, веб-сайтів. Ми стрімко відходимо від паперових носіїв. Мешканці великих міст шукають інформацію перш за все в Інтернеті. Господарі комерційних структур це зрозуміли моментально. А от керівники закладів культури, перш за все музеїв, як завжди відстають. Не вистачає коштів, сучасного рівня менеджменту, підготовлених кадрів, техніки… Тому ми і розпочали програму «Музейний сайт». Наш Інтернет-редактор Ростислав Саєнко відпрацював програмне забезпечення, певний рівень дизайну, знайшов провайдерів. Журналісти розробили схему наповнення сайту, зробивши наголос на оперативній стрічці новин, яка оновлюється мало не щодня. Вийшла досить ефективна комбінація – музейники наповнюють сайт базовими історичними матеріалами про заклад, регіон, діячів, ми формуємо інформаційний потік. Музей моментально починає звучати, знаходить нових відвідувачів, дослідників, налагоджує міжнародні контакти… Спершу ми створили власні сайти – Музеї України і Нова Січ. Потім вивели в мережу Музей гетьманства, Лук‘янівський заповідник. Їх керівництво відмовилося від стрічки новин, відповідно і відвідуваність невисока. А от вже сайти заповідників Вишгорода, Дубно, музею «Битва за Київ у 1943 році», пішли з нашими новинами. Цей період співпав з утисками музеїв, різноманітними наїздами, судами, скандалами. Саме через сайти музеї відбивалися, залучаючи пресу, нових сторонників. Нещодавно ми запустили сайти Білоцерківського музею, Ялтинського «Поляна казок», 8 музеїв Яготина.
 |
| Після неймовірного полювання за шаблею Мазепи в Канаді, США, Ермітажі, публікації секретного інвентарного номеру з закритих спецхранів ФСБ, повідомлень про цінні архіви, журнал "Музеї України" почали сприймати дуже серйозно... | Провели невеликі рекламні кампанії закладів в мережі. В середньому, ці сайти відвідують представники 15-20 країн на місяць. Плюс аудиторія з різних регіонів України. Матеріали з ресурсів розповзаються мережею, рекламуючи галузь. Адже, ще недавно не було навіть повноцінного каталогу музеїв, не кажучи вже про опис і фотографії!
-А як Ви дійшли до ідеї популяризації маленьких сільських музеїв?
 |
| Операція "Козацькі регалії".Пограбування російською розвідкою музею Кубанського козацтва в Ховеллі. Учасники: СВР, ФСБ, ГРУ,ЦРУ, ФБР, Путін, Буш, Ющенко, журнал "Музеї України". Потім архів Бабича, колекція Мирошніченка, схема Полтавської битви... Чернігів, Переяслав, Лавра. Позов ФСБ, вірніше УПЦ МП, пардон, чоловічого монастиря Лаври... | -Їм найважче! Музеї великих міст мають штати, нормальні приміщення, комунікації, кадри… А що говорити про забуті села, де вимикають світло, відсутній повноцінний зв‘язок і працюють одна-дві пенсіонерки? Про гроші просто не будемо… Журналісти блукають великими музеями, про них і пишуть. Люди туди і йдуть. Сільські музеї, не маючи можливості заявити про себе, занепадають. Якщо їм ще виділяють якісь кошти на мінімальні потреби, то оплатити рекламну кампанію, не можуть. Замкнене коло. Ми ризикнули створити маленький експерементальний сайт-візитку музею К.Стеценка у Веприку, Фастівського району Київщини. Свого часу підтримували їх, писали. Перед тим прорекламували музей в мережі, здійснивши фотосесію. Запустили сайт. Чимало людей вперше дізналося про існування і села і музею. А поїздка туди – готовий тур вихідного дня. Як для школи, фірми, просто звичайної сім‘ї з авто. Через сайт контактують – і в путь! Досвід виявився вдалим. Ми вже рік боремося за відродження унікальної садиби Попова на Запоріжжі. Майже перемогли. Як не зробити сайт для Василівки? Успішно діє. Вивели в мережу музей Івана Козловського з Мар‘янівки, наших друзів з Канівського історичного. Тестується сайт музею Г.Кочура в Ірпені. Про всі ці установи ми писали, боролися, допомогли ще раз. Зрозуміло, що ці маленькі сайти не розраховані на якісь грандіозні наукові дослідження. Відсутній там і наворочений дизайн. Необхідна інформація про музей, культурологічна стрічка новин. Фотографії, там, де вони є. А більше, на цьому етапі і не треба! Сайти залучають відвідувачів, розповсюджуючи необхідну базу даних.
 |
| Українські журналісти без підказок, вирахували суперцентр ФАПСІ в Желєзногорську. Трохи пояснили ситуацію довкола дивних хакерських атак на сайт Президента України... Тепер змушені в українському суді доводити співпрацю РПЦ-УПЦ МП-Кремля-ФСБ. Доводять теореми. А аксіоми... Позов подано до інтернету. Можна лише уявити, як весело жити в Росії... | -Не можна не згадати акцію «Розкажи про рідне село!»
-Все вийшло дуже випадково. Ми почали робити спецвипуск журналу про моє село Осикове на Донбасі. Люди зібрали розкішні матеріали. Набрався грубезний том. Видати не можемо – відсутні кошти. В якийсь момент, відкрили сайт про історію села, виявилося, що матеріала навіть мало! Ідеєю зацікавилися інші ентузіасти. Почали збирати матеріали і відкривати свої сайти. Виник спонтанно, великий почин. Ніякої структурованості, керівників. Кожен на власному фронті. Радимося, просуваємося. Головне, робити все від душі і для душі. Тоді це все потрібне людям. Є резонанс, позитивні відгуки, енергетика. Якщо хтось хоче і може зібрати матеріал про рідне село – зробіть це! Відкрийте сайт, видайте книгу. Не чекайте якихось директив! В процесі виникнуть фанати-соратники, в результаті – переможете! Ініціатива дуже потрібна!
-Спасибі, що і Ви взяли участь у захисті багатьох музеїв, розповіли про них суспільству. Знаємо, що часопис брав участь у розшуках культурних цінностях у багатьох країнах. Пройшли кілька судових процесів. Журналісти були шоковані, коли дізналися про позов до Вас структур УПЦ МП. Чи можна якісь подробиці?
-Нам все дуже зрозуміле. Часопис брав участь у кампанії захисту унікальних духовних символів, які належать музеям. Катериненська церква у Чернігові. Пра-церква Спаса на Берестові у Лаврі. Михайлівська церква НІЕЗ «Переяслав». Були дуже дивні накази і розпорядження колишнього Міністра культури. Нагадаю, що тодішній Уряд мав аж занадто тісні стосунки з Росією… А УПЦ МП є їх базовою церквою, яку вони активно використовують у політичних іграх. Колишній міністр якось так дивно перестрибнув у Секретаріат Президента. Зрозуміло, стосунків з колишніми соратниками не втратив. Вирішили помститися саме нашому маленькому журналу. Хоча про ті події писали всі. Занадто нахабно дехто себе поводив… Причепилися до фрази, що УПЦ МП жорстко контролюється Кремлем і ФСБ. Вимагають довести цю аксіому. Позов подали до Інтернет-сайту, який не має ніякого стосунку до часопису «Музеї України». У нас склалося враження, що дехто не знає результатів виборів і бачить одного лідера партії мало не Президентом. Цей суд ми виграємо дуже легко. От тільки розуміють ті люди, які суспільні процеси починають? У нас склалося враження, що цим позовом вони підставляють всі проросійські організації України, які тепер можна сміливо буде звинувачувати у співпраці з Кремлем і спецслужбами РФ. А це не так, бо не всі… Уявляєте, якщо суд винесе рішення на нашу користь? Чи на їх? Вже зрозуміло, що певні структури очікує велика кадрова ротація. Ця команда на цьому етапі програла. Капітанів треба змінювати. Дуже можливо, що нас використовують як маленький червоний прапорець. Маленький журнальчик перемагає таку велику структуру… Ганьба і таке інше. Масова ротація. У Сибіру і за Полярним колом є дуже багато приходів, де потрібні такі досвідчені кадри… Таке у нас склалося враження. Тому ми очікуємо, що у декого вистачить розуму не робити дурниць. Скоріш за все, позов просто заберуть. Зачекаємо. Ми готові як до розвитку судової епопеї, так і до припинення цього випадкового юридичного казусу. Підкреслюю, про дії УПЦ МП не писали з вересня. Без них вистачає клопотів. Ми займаємося популяризацією і захистом музеїв, розшуком культурних цінностей. А спецслужби, яких чомусь занадто розвелося на цій темі, хай займаються своїми справами. Забезпечують конституційний лад, ловлять шпигунів… Хоча, зрозуміло, нам трохи не по собі. Адже на кону саме наше життя...
-Дякуємо за розмову! Бажаємо Вам успіхів у важливих справах!
Петер Цимбал, Deutschland heute, Н.Іванченко |
