Богдан Малина

Бойовий гопак - древнє мистецтво предків

            Український танець гопак у кожній країні світу знають як візитну картку України. Немає і в Україні фолькльорного танцювального ансамблю, в репертуарі якого б не було знаменитого гопака чи людини, яка б його хоч раз не бачила. Та далеко не всі, дивлячись на козацький запальний танець здогадуються, що у традиційних рухах збереглася не тільки духовність і містика глибини тисячоліть, а і й ціла гармонійна система древнього військового мистецтва наших пращурів. Не намарно ж говориться, що все нове, це добре забуте старе, а в даному випадку, збережений для нас в танцi цілий комплекс бойових і спортивних вправ, котрий перетривав до нашого часу. З творцем, чи вірніше, дослідником, реконструктором і Верховним вчителем Бойового Гопака - Володимиром Пилатом, який уважніше, ще раз, примусив подивитися на нашу спадщину з глибини віків, сьогоднішня розмова.

            Історія тихо виношує для себе таких цікавих людей, яким потім довіряє розкривати свої таємниці.  Коли б здавалося, безповоротньо втрачено якусь ланку, котра пов'язує нас з минулом, все таки знаходиться людина здатна перекинути до нього місток і продовжити давно започаткований процес. Першими вчителями Володимира були його батько, який досконало володів боротьбою, і дід - який був особистим охоронцем австрійського цісаря Франца Йосифа II, вибраний один з сотні. В селі Завидовичі біля Городка, звідки вони родом, і де свого часу стояв табором Богдан Хмельницький, завжди була школа, в якій вчили дітей боротися. Такі школи були практично в багатьох селах, і завжди був такий майстер що вчив дітей "битися" і захистити себе та своє село від нападників. За це односельчани давали йому харчі, він не мусів займатися городом, скотарством, а лише вченням захисту молодих. В нашому народі ніколи не погасала передача інформації, яка усно і на практиці переходила від покоління до покоління. Елементи боротьби котрі показували дід чи батько, спочатку виглядали нераціональними, а лише пізніше прийшло зрозуміння їх змісту, що це є досить потужна сила, яка коли правильно використана, здатна в поєдинку перемогти любого суперника.

            Володимир Пилат на своєму спортивному шляху перейшов різні напрями бойових мистецтв. Змалку займався гімнастикою, вільною боротьбою, боксом, з 1968 року сім років кіра-кушим карате, шикутан карате, кікбоксінґом та іншими східними видами боротьби. Але все таки, зерно засіяне на своїй ниві батьком і дідом, тягнуло до свого. Щоб досконаліше вивчити систему рухів, пішов на українські танці, де збереглося багато техніки. Навчаючись у чудового вчителя танців Мирослава Шиха, теперішного священика, він розшифрував приховані в гопаку елементи боротьби. Більше 200 різних кроків гопака, повні комплекси рухів, переконливо показали всілякі переваги, що в нашому бою можна відійти, не тратити сили на бій, а заставити видихатися супротивника. Якщо невеликі та неважкі шістдесятикілограмові японці чи китайці протиставляють ударові собі подібних блоки, то вдвічі більші слов'яни замість витримувати такі удари, що могли б бути фатальними, уникали їх. Навіщо їх з криком зупиняти, як можна спокійно відійти! Вже з 1985 року почав експерементувати із зібраним досвідом, а за два роки створюється перша експериментальна група. І весь цей час паралельно викладав карате.

            Від самого початку вже було видно велике зацікавлення в наших людей до відродженого бойового гопака. Дійсно, чим українці гірші, скажімо, від корейців, які завдяки своій боротьбі, піднятої урядом до рівня національної, стали відомі всьому світові. В 1990 році в групі займалося вже більше 70 чоловік. Розвиток бойового гопака відбувався під егідою культурно-спортивної організації Галицька Січ. Відроджене мистецтво козацького бою зацікавило членів з Братства св. Володимира, Спілки Незалежної Української Молоді, ОДУМ, Варти Руху, Товариства Лева, Спадщини та інших організацій. В 1991 році виходить перша книжка-посібник Володимира Пилата, за три роки, ще одна, яка зараз є "букварем" бойового гопака.  Та як каже автор і вчитель, головна інформація все таки далі передається усно та на практиці.

            Саме найцікавіше, що почувши про відродження бойового гопака саме у Львові, сюди посипалася купа критики - який там козацький гопак може бути в Галичині, задалеко від Запоріжської Січі! Але історія, любить справляти такі жарти, і відомо що не один козак в різні часи, включно з гетьманом Конашевичем-Сагайдачним, задибував з Галичини на Запоріжжя. Як би там не було, в жовтні минулого року Всеукраїнською Федерацією Бойових Мистецтв при Держкомспорті України бойовий гопак визнано національним видом спорту. Центральна Школа Бойового Гопака знаходиться у Львові, за адресою: вул. Гнатюка 18, поштова скринька: 290000, вул. Стефаника 8/9, тел. (0322) 74-20-81. За плечима вже два чемпіонати в 1996 і 1997 роках. Цього року в червні було проведено Всеукраїнський фестиваль бойового гопака, а також "гопаківці", вже як невід'ємна частина, беруть участь у Всеукраїнському фестивалі бойових мистецтв. Протягом всього часу активно проводились науково-практичні семінари. Осередки вивчення бойового гопака є у восьми областях, повністю по всій Західній Україні, а приблизна кількість спортсменів перейшла за сім тисяч.

            Центральна Школа Бойового Гопака зареєстрована в грудні минулого року і є громадською позапартійною організацією, що має на меті розвиток національного виду спорту серед всіх прошарків населення, незалежно від їх переконання. За нею юридично затверджено право розвитку та контролю над поширенням бойового мистецтва гопака на території України та за її межами. Останнє положення зумовлено тим, що деякі аматорські колективи використовують Бойовий Гопак для суто політичних цілей, відходячи від основи, з якої починали і дискредитуючи таким чином саму ідею доброго починання. ЗМІ нераз звертали увагу на жорстокі турніри таких бойових організацій, на жаль, не завжди розуміючи, що були свідками молодечого розбишацтва, а не професіонального підходу, який розробив та пропагує Володимир Пилат. До речі, бувши делегатом IV Світового Конгресу Української Молоді, що проходив у кінці серпня ц. р. в Києві, Володимир своїм виступом зумів переконати 600 з 750-ти всіх делегатів, які представляли двадцять країн, щоб вони прийняли в Резолюціі з проблем виховання молоді під 6-им пунктом постанову, щодо пропозиції "Державному комітету з фізкультури і спорту, сприяти становленню та поширенню спортивних товариств, які розвивають національні лицарські мистецтва, як Бойовий Гопак...".

            Під сучасну пору для бажаючих є чотири основні напрямки - оздоровчий, фольклорно-мистецький, спортивний і бойовий. Більше акцентується зараз на фестивалях, які є показово-агітаційними. Вихованці самі обирають напрям, який їм найбільше подобається. Нема такого, щоб когось змушували стати спортсменом, або навпаки, виступати на сцені, в кіно. Багато людей приходить просто займатися оздоровчим гопаком, котрий є не гірший від гімнастики ці-гун, а крім того вивчаючи бойову техніку безконтактним способом, уникають травматизму, який часто трапляється у східних єдиноборствах. Взагалі тут дуже відслідковується і не поспішається роздавати бойову техніку непідготовленим. Для кожного спортсмена треба виважити його ментальність, рівень духовності. Коли людина є високого свідомого рівня, вона перш ніж битися, подумає. Бойовий гопак не просто двобій тіл, це мистецтво, ціла філософська концепція. Вчителі настроюють хлопців уникати зайвих конфліктів де б то не було. Як згадувалося, якщо в карате є система жорстких блоків, в гопаку більше зорієнтовано на уникання зайвого удару. Для цього відпрацьовуються вправи, як зі зброєю так і без, бо що ж то за козак, що голими руками їжака не візьме!

            Саме найважливіше, що бойовий гопак не подається як чисто спортивну систему, бо тоді б знищилась його суть. Це гармонійно окреме мистецтво, яке передбачає крім вивчення чисто спортивних рухів - танів, ще володіння зброєю, предметів, які її можуть замінити, обов'язково спів, гру на музичних інструментах, ораторське мистецтво, віршотворство, вивчення кількох мов. Тут стараються відродити той тип воїна, який був колись за Козаччини. З літописних джерел відомо, що Сірко чи Мазепа знали по кілька мов, Хмельницький знав їх більше десятка, запорожці писали вірші, свої музичні твори. Багато козаків, коли вони в боях чи від знущань були травмовані, осліпли - опісля ставали кобзарями і далі продовжували активне духовне життя. Вони йшли в народ і піснями, думами, баладами просто словом та самими мелодіями продовжували боротися за свою культуру. Суть воїна полягала не тільки в тому, щоб когось вдарити, а розвивала всесторонню особистість, готову до любих осягнень і виживання в боротьбі за життя в різних умовах. У бойовому гопаку, сучасний стереотип, що спортсмен обмежена людина, і крім спорту нічого не вартий, не витримує жодної критики. Мало хто звертає увагу, що аналіз мислення в боротьбі, це соті долі секунди в які треба прийняти чітке рішення. Удар рукою летить зі швидкістю 0.65 сотих секунди, і яка мусить бути реакція думки, щоб протягом такого короткого часу проконтролювати свій відповідний рух. Козацька боротьба виробляє дуже швидку реакцію, включає в себе стратегію, тактику, навіть лицедійство, бо міміка, одяг, зовнішній вигляд, поведінка, все входить в комплексну систему і має відповідне значення на противника.

            Бойовий гопак давно перейшов всілякі політичні рамки. Зараз ним займаються люди з різних партій, релігій, світоглядів. Від початку він був зорієнтований на загальнодержавницькї позиції і розвивається як національний вид спорту. Зараз стоїть питання про введення його по бажанню у війська, в різні силові структури. Єдина проблема, що ще нема досить кваліфікованих вчителів, кожен що вже досяг якогось рівня майстерності, веде відразу по кілька груп. Відпрацьована система по якій утверджено сім рівнів майстерності, і тільки три останні дають повне право бути виховником. Перші три рівні учнівські, це жовтяк, сокіл і  яструб, проміжний, що відповідає кандидату в майстру спорту - джура, та мистецькі - козак, характерник і волхв. Волхв є найвищим ступенем, де йде переливання від чистої фізичної роботи на площину духовну та енергетичну і мало хто поки доходить до цього рівня.  Він є далеко не для всіх, хоча початкові вправи може викладати вже ступінь джури.

            Починати займатися бойовим гопаком можна з 3-ох років, такий наймолодший вік деяких теперішніх спортсменів. Верхній вік не обмежений. Цікаво, що сучасні козаки не цураються у своїх лавах дівчат. В Україні завжди було рівноправне ставлення до жінок, і воїни-героїні не раз ставали з чоловіками до бою із зброєю в руках та залишили про себе згадку у піснях-баладах і переказах. Змагання з бойового гопака по всіх чотирьох напрямках проводяться в п'яти дисциплінах: однотан, чисто показова композиція; тан двобійця або двотан, теж показовий виступ, але вже парний; забава - безконтактна гра, і тільки  два є контактні борня - з легким контактом і герць, де вже повний контакт. Підведення під контакт йде дуже дозовано, бо для цього важливо підкріпити тіло і психіку особи, щоб випадково зазнавши якоїсь травми, людина не дістала страху, психічно не заламалася. Страх паралізовує волю майбутнього воїна, і це часто відбувається якщо гвалтувати психіку спортсмена, як це є в таких боях як кік-боксінґ чи подібних. Тому всебічному вихованню особистості тут приділяється найбільше уваги. Бійці проходять гуртові табори на природі, особливо приділяють увагу українській історії, фолькльору.

            У червні в селі Водники біля Львова, створено Всеукраїнський постійно діючий навчально-вишкільний Центр Школи бойового гопака "Звенигород". Це тільки перший успішний крок у заснуванні подібних козацьких таборів по Україні. Кожен, хто захоче познайомитися з бойовим гопаком, зможе відвідати "підльвівську Січ" і покуштувати козачого життя. На території планується збудувати курені різних епох, сторожові вежі, обороні споруди, церкву, лічницю, чайки і т.д. Незмінним атрибутом будуть коні, без яких годі уявити справжнього козака. Табір буде повністю самовистачальний, так як крім звичайних господарських традицій українського козацтва, обов'язковою має бути власна пасіка і навіть розведення риби в озерах на території. Цікавим нововведенням має стати діючий при лічниці осередок нетрадиційної медицини, в якому використовуватимуться та досліджуватимуться різні народні методи лікування, так як знаємо, до загадкових козаків-характерників часто йшли за допомогою не тільки порубані в боях воїни. А візитною карткою "Звенигорода" стане Алея Героїв з видатними лицарями України з часів Київської Русі до героїв УПА, до котрої вже зараз виявили увагу львівські скульптори. Пустомитівська районна рада, котрій підлягає територія на якій розташувався табір, зрозуміла переваги такого духовного центру, котрий притягатиме цікавих з усіх усюд, і з ентузіазмом сприяє збільшенню площі до 15 гектарів. 

            Оновлення культури відбувається зараз у всіх народів. Цивілізації засновували свої культури і через бойові види мистецтва, тож першоосмислення древніх ритуалів, які найчастіше виливалися в містичних рухах танців, привертають до себе дослідників. Племена Африки, американських індійців починали бойові дії військовими танцями в яких є елементи бою. Бойовий танець чеченців не раз можна було бачити по телевізору в новинах. Гуцульський чоловічий танець аркан, є ніщо інше, як збережене магічне коло неприступної фортеці, яке неможливо розірвати, могутня бойова структура, що здатна оборонятися від набагато чисельнішого нападника.

            Сам гопак губиться у глибинах тисячоліть. Бог Апполон - покровитель пастухів, танцю і неперевершений музикант, в Україні називався колись Гопало, Кришень  - разом з нашими предками замандрував в Індію, трансформувався в Крішну. Крішна танцюючий - одне з найпоширеніших зображень в Індії, яке символізує утворення світу, світло, попросту танець. Гопки - танці пастухів, присвячені Крішні, а його друзі - це гопі. Наш гопак від Сонця, від горішнього бога Гора, Горія, Орія, тобто простежувати етимологію слова гопак можна в різних культурах і часах. Воїнські символи Гора-сокола належать до найдавніших в світі, коли суспільство почало структуризуватися на брахманів, кштаріїв, вашів, шудру. Праукраїнці пронесли гопак по стародавніх державах, через які їм приходилося переходити і .поширювати свою культуру. Його розвиток можна простежити по державах де пролягали їхні шляхи. Народи Сходу розвинули його по своєму, перетворили в ушу, кун-фу, в нас він помалу змінювався з часом, змінилася складність рухових комплексів, але залишилося первісне значення древнього ритуалу, яке  перетривало до часу, щоб відродитися на землі де і виникло, вже у незалежній Україні.

Посібники:

            В. Пилат, Є. Приступа "Традиції Української Національної Фізичної Культури", Львів 1991 р., в-во Троян

            В. Пилат "Бойовий Гопак", Львів 1994, в-во Галицька Січ