Величезне червоне сонечко повільно викочується з-за обрію. Не поспішай, сонечко, дай наснажитися вранішньою прохолодою, мені і тій голосистій пташині, що так рано мене розбудила. Дай подихати кожній травиночці, бо вдень така спекота. Дочасно жовтіють картопля, огірки…

 І знову обсіли турботи та проблеми селянина. А так хочеться помріяти про щось вічне.

 Уявляєте, нашому рідному селу Кашпорівка, 100 років! Цілий вік! Лише один вік, якщо зрівнювати з тисячоліттями.  А може ми невдячні нащадки, бо нам все не вистачає часу згадати та замислитися, як же жили наші предки вік назад. Варто б послухати розповіді старих людей про те, як жили раніше, як працювали, про що мріяли.

Мабуть не всі знають, що засновником нашого села був  хазяїн Кашпор. А яку назву мало воно до Кашпора – ніхто не знає. А ось Осикове у нас називали Гризівкою. Про це розповіли мені дід Антон та  баба Марія.

 Слухаю їх,  і неначе бачу білесенькі хатиночки старожилів Бобровскьких, Іваненків, Смиків, Прокопенків, Мироненків, Куценків, Пушкарів, Кобилянських…

Дощик пройшов!  Люди радіють, посміхаються, хоч переповненою річкою позносило  сіно, і попливли копички балкою. А на копичках курі кричать. А ночами з тієї гори, де джерельце б”є, каміння летіло, кажуть, то русалки їх кидають. І дуже часто ці русалки ночами на горе-лихо плакали. Це істинно правда.

Виявляється, це джерельце, з якого ми п”ємо, існує вже дуже давно. Ще бабуся Марія зовсім маленькою дівчинкою до нього бігала. Іноді цей родичок сам себе піском забивав, а його знову і знову розчищали. А найбільше дбає про його вигляд Білецький  Леонід Іванович.

 А ще у нас є кругле плесо. Боже, скільки там людей потопилось, скільки коней разом з бричками і лінійками туди кануло. Воно й зараз, замерзаючи, має ідеально круглу форму.

 А от русалки чомусь зникли. Мабуть, трошки почерствіли наші душі, бо перестали вірити казкам, забуваємо своїх предків. А це ж завдяки їм ми живемо на світі.

Ось яка історія моїх батьків. Рід дідуся Пушкаря носить прізвище, яке їм влада дала. А справжнє – Коваленко.

 Нас потомків зараз уже 148 осіб, але ми ніколи не збиралися разом, декого навіть не знаємо в обличчя. А прабатьки ж нас просять зібратися разом всією родиною.  Одній нашій родичці вже кілька років сниться один і той же сон: чийсь голос говорить, куди треба піти, де сховане для нас золото…

 В кожного з нас своя маленька батьківщина. Нехай це маленьке село, навіть в три хатки -  все одно, це  -  найрідніше місце, aкуди завжди хочеться повернутися.  Куди б не закинула доля людину, а пам”ять повертає все одно туди, де народився, де жив з батьками, де тебе любили маленькою.

Мені доводилося жити в Мурманську. Там були хороші друзі, цікава робота, та ночами часто снилось, як проходить ввечері череда, як куриться за нею дорога.  Я чула запах полину, чебрецю. Рідні зaапахи полонили до болю.

Моя тітонька Ніна живе в Росії, в Желєзногорську, а сниться їй наше джерельце і голос мами, яка просить  тітоньку попити з джерельця водички  -  і всі болячки зникнуть.

Скільки-то люду  виростила ти, моя Кашпорівочка!  Всього було хорошого й печального. Та грець  із ним, печальним.

Перерахуймо  краще хоч частиночку доброго. Хоч би те, що в нас всі люблять пісню. Це  ж треба пам”ятати слова сотень пісень!

Всі ми бережемо пам”ять про учасників всіх воїн, шануємо їх – наших захисників. Прокопенко Антон Євдокимович брав участь у Параді Перемоги на Красній площі у Москві.

Капустін Віктор Іванович, зараз  мешканець Донецька, має власний автопарк, а кашпоряни пам”ятають його  ще слабеньким малим хлопчиськом, якого навіть мама підсміювала.

Темнюк Іван Юхимович  -  палкий організатор добрих справ і мимолітних спалахів пісень, ще й автор віршів  про село.

 А іще росте  у нас другий Вадим Писарєв. Його ім”я поки що  я потримаю в секреті.

Ой, та скільки ще хороших, прекрасних людей живе в нашому селі.

 А як же не промовити добреє словечко про Аллу Федорівну Овсюк. Двері її будинку для нас відчинені завжди. Вона для кожного знайде добру пораду, підбадьорить милою посмішкою, і тиск поміряє, і укол, при потребі, зробить. Ну а якщо хтось в лікарню потрапить, там обов”язково зустрінеться із Світланою Петрівною  Шевельовою.  Вона медсестра районної лікарні, і за ліками для тебе сходить, і словом підбадьорить, і знайде хвилинку посидіти біля твого  ліжка. І хворому вже від такої уваги легше.

Славиться наше село і фермерами. Скільки добра нам зробив Паша Корнус. Віримо, що ще скільки зробить!  А ще  є  у нас Долгови. Ну і рід! Ними теж пишайся, Кашпорівка. Дружні вони всі, і завжди допоможуть.

Будьмо ж дружніми всі, односельці.  І надалі творімо красу в своїх будинках, дворах, городах, кутках вулиці.  Не будемо й надалі злими й заздрісними, а будемо творцями прекрасного.

Здоров’я і благополуччя всім мешканцям твоїм, моє  сільце Кашпорівка.

Палко любляча тебе і твоїх жителів, 

         Олександра  Дерев”янченко 

(Федосова)