Село Осикове:
історія,сучасність- 4

Кашпорівка

Величезне червоне сонечко повільно викочується з-за обрію. Не поспішай, сонечко, дай наснажитися вранішньою прохолодою, мені і тій голосистій пташині, що так рано мене розбудила. Дай подихати кожній травиночці, бо вдень така спекота. Дочасно жовтіють картопля, огірки…

І знову обсіли турботи та проблеми селянина. А так хочеться помріяти про щось вічне.

Уявляєте, нашому рідному селу Кашпорівка 100 років! Цілий вік! Лише один вік, якщо зрівнювати з тисячоліттями.  А може ми невдячні нащадки, бо нам все не вистачає часу згадати та замислитися, як же жили наші предки вік назад. Варто б послухати розповіді старих людей про те, як жили раніше, як працювали, про що мріяли.

 Мабуть не всі знають, що засновником нашого села був  хазяїн Кашпор. А яку назву мало воно до Кашпора – ніхто не знає. А ось Осикове у нас називали Гризівкою. Про це розповіли мені дід Антон та  баба Марія.

Слухаю їх,  і неначе бачу білесенькі хатиночки старожилів Бобровскьких, Іваненків, Смиків, Прокопенків, Мироненків, Куценків, Пушкарів, Кобилянських…

 Дощик пройшов!  Люди радіють, посміхаються, хоч переповненою річкою позносило  сіно, і попливли копички балкою. А на копичках кури кричать. А ночами з тієї гори, де джерельце б”є, каміння летіло, кажуть, то русалки їх кидають. І дуже часто ці русалки ночами на горе-лихо плакали. Це істинно правда.

Виявляється, це джерельце, з якого ми п”ємо, існує вже дуже давно. Ще бабуся Марія зовсім маленькою дівчинкою до нього бігала. Іноді цей родничок сам себе піском забивав, а його знову і знову розчищали. А найбільше дбає про його вигляд Білецький  Леонід Іванович.

А ще у нас є кругле плесо. Боже, скільки там людей потопилось, скільки коней разом з бричками і лінійками туди кануло. Воно й зараз, замерзаючи, має ідеально круглу форму.

А от русалки чомусь зникли. Мабуть, трошки почерствіли наші душі, бо перестали вірити казкам, забуваємо своїх предків. А це ж завдяки їм ми живемо на світі.

 Ось яка історія моїх батьків. Рід дідуся Пушкаря носить прізвище, яке їм влада дала. А справжнє – Коваленко.

 Нас потомків зараз уже 148 осіб, але ми ніколи не збиралися разом, декого навіть не знаємо в обличчя. А прабатьки ж нас просять зібратися разом всією родиною.  Одній нашій родичці вже кілька років сниться один і той же сон: чийсь голос говорить, куди треба піти, де сховане для нас золото…

 В кожного з нас своя маленька батьківщина. Нехай це маленьке село, навіть в три хатки -  все- одно, це  -  найрідніше місце, куди завжди хочеться повернутися.  Куди б не закинула доля людину, а пам”ять повертає все одно туди, де народився, де жив з батьками, де тебе любили маленькою.

Мені доводилося жити в Мурманську. Там були хороші друзі, цікава робота, та ночами часто снилось, як проходить ввечері череда, як куриться за нею дорога.  Я чула запах полину, чебрецю. Рідні запахи полонили до болю.

Моя тітонька Ніна живе в Росії, в Желєзногорську, а сниться їй наше джерельце і голос мами, яка просить  тітоньку попити з джерельця водички  -  і всі болячки зникнуть.

Скільки-то люду  виростила ти, моя Кашпорівочка!  Всього було хорошого й печального. Та грець  із ним, печальним.

 Перерахуймо  краще хоч частиночку доброго. Хоч би те, що в нас всі люблять пісню. Це  ж треба пам”ятати слова сотень пісень!

  Всі ми бережемо пам”ять про учасників всіх воїн, шануємо їх – наших захисників. Прокопенко Антон Євдокимович брав участь у Параді Перемоги на Красній площі у Москві.

Капустін Віктор Іванович, зараз  мешканець Донецька, має власний автопарк, а кашпоряни пам”ятають його  ще слабеньким малим хлопчиськом, якого навіть мама підсміювала.

Темнюк Іван Юхимович  -  палкий організатор добрих справ і мимолітних спалахів пісень, ще й автор віршів  про село.

А іще росте  у нас другий Вадим Писарєв. Його ім”я поки що  я потримаю в секреті.

 Ой, та скільки ще хороших, прекрасних людей живе в нашому селі.

А як же не промовити добреє словечко про Аллу Федорівну Овсюк. Двері її будинку для нас відчинені завжди. Вона для кожного знайде добру пораду, підбадьорить милою посмішкою, і тиск поміряє, і укол, при потребі, зробить. Ну а якщо хтось в лікарню потрапить, там обов”язково зустрінеться із Світланою Петрівною  Шевельовою.  Вона медсестра районної лікарні, і за ліками для тебе сходить, і словом підбадьорить, і знайде хвилинку посидіти біля твого  ліжка. І хворому вже від такої уваги легше.

Славиться наше село і фермерами. Скільки добра нам зробив Паша Корнус. Віримо, що ще скільки зробить!  А ще  є  у нас Долгови. Ну і рід! Ними теж пишайся, Кашпорівко! Дружні вони всі, і завжди допоможуть.

Будьмо ж дружніми всі, односельці.  І надалі творімо красу в своїх будинках, дворах, городах, кутках вулиці.  Не будемо й надалі злими й заздрісними, а будемо творцями прекрасного.

Здоров”я і благополуччя всім мешканцям твоїм, моє  сільце Кашпорівка.

Палко любляча тебе і твоїх жителів, 

Олександра  Дерев’янченко  (Федосова)

       Літо 2007 року

Поштові голубки

Я сільський листоноша, людина, яка розносить у кожен дім не тільки газети і пенсію, а й лікує душі ослаблених. Бо хто отримує пенсію? В основному люди похилого віку, або й зовсім старенькі. Далі своїх воріт вони вже не ходять, тому зв*язок з селом підтримують через мене. Вони завжди з нетерпінням чекають на мій прихід, на мої розповіді про свіжі новини в житті країни, району, про наших односельців. Телевізор  - це одне, а жива розповідь  - інше. І кожному з них хочеться розповісти про себе, про свої радощі й проблеми.

Доводиться нам паралельно з основною роботою, реалізовувати і  товари широкого вжитку. Це й до нашої маленької зарплатні додаток. Хай і незначний, а все ж…  Отож і тягаємо по селу  переповнені поштові сумки. Всі пенсіонери поважають наш труд, і обов*язково будь-що, та куплять. За все це їм велике спасибі. Правда, вибір товару у нас, дещо скоротився, бо працюємо ми зараз від Донецького поштамту. 

Бажано   було б, щоб у нас збільшився  асортимент пропонованих товарів на користь і листоношам, і їхнім  клієнтам.

Вважаємо, що найбільша наша проблема -  це холоднеча взимку. Приміщення зовсім не обігрівається в холодну пору року. Це жахливі умови праці! Як може працювати з голими руками тут касир, завпоштою. Як же незатишно тут і відвідувачам!

А як же хочеться  створити на своєму робочому місці домашній затишок, розставити на підвіконнях квіти, розбирати періодику роздягненою і в хорошому настрої, а не посинілою цокотіти зубами і хукати в холоднючі жмені.

Регулярно читаючи свою професійну газету «Поштовий вісник», дізнаюся про те, як за допомогою сільради, спонсорів, відремонтовані сільські поштові відділення в різних областях України. Приємно читати, що десь працівники пошти відчувають турботу про себе.

Дуже надіємось, що й нашому поштовому відділенню пощастить і ми будемо працювати в теплі. Працювати красиво, з вогником, бо всі ми любимо свою роботу.

Та чи тільки ми. Такими ж були і наші попередники, яким ми зараз носимо пенсію. Низенький уклін вам, Тимофєєва Валентина Тимофіївна, Варяник Любов Михайлівна, Гришко Лідія Михайлівна, Панченко Раїса Петрівна. Може ця любов і самовідданість в роботі від них пішла? Гореславську Раїсу Федорівну і зараз згадують із вдячністю, розпитують, як вона поживає, як її здоров*я. Передають їй привіт. Один дідусь навіть прикинув, що Раїса Федорівна за роки своєї роботи декілька разів обійшла пішки всю земну кулю. А мені, говорять, теж треба це повторити. Наддав сили дідусь, зарядив на кругосвітню подорож по селу. Як приємно  обслуговувати таких людей. Як хочеться   заслужити  таке ж  ставлення і до себе з боку моїх дорогих читачів улюбленої газети чи журналу.

Велике спасибі, вам, наші шановні клієнти. Заходьте у наше поштове відділення зв*язку. Ми завжди раді зустрічі з вами.

Коваль Т.В., листоноша Осиківського поштового                       відділення зв’язку

Книга в нашому житті

Як необхідний всім нам цей неоціненний скарб людської мудрості і досвіду, яке це цілюще джерело  духовного збагачення людини - книга. Адже читання  - один  з найбільш універсальних способів надбання знань,   наближення до  духовної культури людини.

Доля нашої бібліотеки невід*ємна від долі села. Кілька разів змінювала вона своє місцезнаходження. Ось і зараз вона займає три кімнати в дитячому садку «Колосок». Тепло, затишно. В читальному залі – квіти.  Так все природно, гармонійно. Сюди люблять забігати школярі. Тут приємно творчо попрацювати над книгою.

Бібліотечний фонд становить більше 19 тисяч екземплярів. За рік бібліотеку відвідує біля п*ятисот читачів. Найактивніші читачі  -  діти. Найбільше полюбляють читати фантастику. Дуже популярні комікси, книги про тварин, детективи.

В бібліотеці не тільки обмінюють книги, тут проводять цікаві заходи: усні журнали, дитячі ранки, заочні екскурсії в творчість улюблених поетів і письменників. Бо яким би розмаїттям не різнилися форми роботи з книгою, на першому місці завжди зміст заходу, його ефективність.

Користуються успіхом у нас книжкові виставки, щомісяця оновлюється календар знаменних дат.

Звичайно, книг зараз надходить мало, та й дуже вже  дорогі  вони. Тому інформаційні потреби мешканців села задовольняються шляхом збільшення кількості  періодичних видань.

Залучення до читання дуже важливе для всебічного гармонійного розвитку особистості. Суттєвий,  нерідко  вирішальний вплив  на характер і зміст читання, має бібліотекар. Саме від нього залежить той ідейний духовний багаж, той творчий потенціал молоді, без якого сьогодні нам не обійтись.

Тридцять років Осиківською сільською бібліотекою завідувала Суєтова Алла Леонідівна. Роботу бібліотекаря називають дуже копіткою. Вона вимагає акуратності, системності, точності, а за всіма цими якостями  - увага до своїх читачів, чуйність, розуміння своєї відповідальності перед ними.  Саме ці якості притаманні Аллі Леонідівні. Хочеться відзначити і її незвичайний характер в цілому: різкий і м*який одночасно. Яка це  скромна, принципова, мужня, чесна людина. Всі роки свого життя ця незвичайна людина всією своєю душею, усім своїм єством, своєю чарівністю повернена до людей.

ЇЇ ерудованість,  потреба в постійному самовдосконаленні, бажання «стати з віком нарівні» завжди притягують до себе.

Мимохіть примушують бути чистішими, благороднішими, душевно багатшими.

В даний час бібліотеку очолює Коваленко Раїса Миколаївна. У важких економічних умовах бібліотека живе й працює. Дуже нелегко нести в масу книги, бути душею суспільства (як колись писала Н. Крупська)  в період масової нервозності.  Та є плани, надії, а головне  -  бажання працювати.

Н.Тарасенко, завуч позакласної роботи Осиківської школи.

Будинок культури

Осиківський СБК спеціально побудований в 1987 р. СБК включає залу для глядачів на 260 місць, диско- залу на 100 чоловік,  кімнати для занять в гуртках, спортзал.

Так як споруда Будинка культури потребує капітального ремонту, то всі культурно-масові заходи працівники  клубу проводять в школі, в дитячому садку, в бібліотеці, в їдальні ТОВ «Донецьк-Агропродукт», а також на подвір*ї СБК, на стадіоні, в спортзалі та  приміщенні  ПП «Трав’янко».

Експонуємо на районні заходи роботи народних умільців і учасників художньої самодіяльності села Осикове.

Робота СБК проводиться в основному, на інноваційних методах, тобто створені різноманітні любительські клуби за інтересами, зокрема це:

Клуб «Ветеран», керівник  Косенко Віктор Олександрович  - голова ради ветеранів, клуб молодої сім*ї, дитячий клуб (учні 1-4 класів), клуб «Хороші сусіди», клуб народних умільців;

-Спортивні клуби учасників змагань, що мають призові місця в районі, селі;  дружні матчі з футболу. Керівник-інструктор ДЮСШ Старобешеве, в недалекому минулому учитель фізкультури Осиківської ЗОШ  -  Долгов   Вячеслав Миколайович;

-Створені і працюють при дитячому садку дитячі колективи художньої самодіяльності. Керівник  -  художній керівник СБК  Дементьєв Борис Борисович;

-Художня самодіяльність в СБК включає учасників різновікових категорій. Наймолодша учасниця закінчила 1 клас в цьому році. Проводяться вогники до 8 Березня, до Дня Перемоги, до Дня звільнення Донбасу (8 вересня) від фашистських загарбників, Обжинки  -  по закінченні збору врожаю ранніх зернових культур, День працівників сільського господарства, День працівників самоуправління, День учителя;

-Дискотеки проводяться для молоді у вихідні. Вечори відпочинку, диспути, ток-шоу  -  у святкові дні. В школі проводяться тематичні вечори, лекції по правопорядку і шкідливих звичках, Свято  осені.

Старожили села згадують, що культурно-масова робота в селі проводиться ще з довоєнних років. Клуби були в різних будинках. А найбільше запам*ятався клуб і бібліотека в будинку, який реставрували із Кондратенкового будинку – старої школи.  Першим зав. клубом після реставрації був Остратенко Валентин Карпович, людина талановита, життєрадісна, з великими організаторськими здібностями.

Найдовше всіх (з 1969 по 1995 роки) працювала в культурно-масовій роботі села  Горбатенко Галина Андріївна.

Горда, і велична, й емоційна,

 Наша Чураївна і хуррем,

 ЇЇ голос в світ дзвенів

                           ніжно  лився,

Там, де її пісня, виникав едем.

Н.Тригуб

Примітка: Едем – благодатний райський куточок землі;

хуррем-весела (староєврейське).

Робота в радянську епоху проводилася агітбригадами, які виїжджали на тік, на ферми, на тваринницький комплекс, в тракторний парк з концертами.

Горбатенко Галина Андріївна внесла вагомий вклад в організацію культурно-масової роботи в селі Осикове. Постійно діяли гуртки художньої самодіяльності, які займали перші місця на районних і обласних конкурсах. Як нагорода -  від району добавили крісла і змінили назву клуба на  сільський Будинок культури (СБК).

  Галина Андріївна нагороджена двома медалями «Ветеран праці». Їй присвоєно звання «Лауреата Всесоюзної самодіяльної творчості, присвяченої 40-річчю Перемоги над фашистською Германією».  Завклубом, а пізніше директор СБК має 17 грамот і дипломів від Міністерства культури УРСР «За творчі досягнення у  ІІІ обласному телефестивалі української культури «Калинова вода».

Була Галина Андріївна і керівником фольклорного ансамблю «Відродження» в селі Кашпорівка.

Традиції по проведенню свят, вогників, вечорів відпочинку зберігаються.

Зараз ми ніби повернулися в минуле, стали жити більш одноосібно. Все більше часу проводимо вдома, на своєму обійсті, в своєму полі, своїми машинами, тракторами, силами, а немає своїх  -  наймаємо. Потроху  жити  за прадавніми звичаями звикаємо. Навіть відпочиваємо культурно, але не  масово…  Не те, що раніше: по багнюці в бездоріжжя, темними вечорами чалапали в клуб і в бібліотеку. Щоб побачитися, щоб поспілкуватися, кіно подивитися. А кіно доставлялося вчасно і регулярно з Амвросіївки поїздом, з Кутейнікове  - пішки спочатку в Осикове, потім  -  в Кашпорівку.  В любу погоду, в любу пору року  Косенком Олексієм Гавриловичем, людиною мужньою, і аж занадто скромною.

Працювало  в клубі  багато художніх керівників, в основному це були наші баяністи: Нікітенко Олександр Миколайович, Ровайн Віктор Адамович, Пеньков Анатолій Якович, Нікітенко Анатолій Ілліч.

В новому СБК були створені вокально-інструментальні ансамблі  «Звездный вечер» і «Віола».  Керівниками цих груп були наші хлопці: Ізотов  Олег, Лавриненко Ігор.

Були придбані музичні електроінструменти.  Директором СБК  Чепрасовою Валентиною Миколаївною (працювала з 1991 по 2002 рік) було створено хор народної пісні, драмгурток, студія солоспіву. Втілювалися в життя інноваційні методи роботи клубів, створювались любительські об*єднання.

На даний період роботу Осиківського сільського Будинку культури по підведенню підсумків за 2006 рік оцінено на 6 місці в районі.

Горбатенко   Галина Андріївна – ветеран  культурно-масової роботи  села Осикове.

   Бовт  Валентина Миколаївна, директор  СБК