Село Осикове:

історія,сучасність

Суєтов В.П.

                         Голова Осиківської сільської ради

Дорогі односельці!

 Щиро вітаю всіх вас і всі ваші родини з чудовим ювілеєм рідного села  -  100-річчям його заснування.

 Як адміністративна одиниця, село Осикове зареєстроване з 1907 року. Але по Осиковій балці, на Мазаївських землях селились люди ще в кінці 19 століття. Так поступово утворилося 14 хуторів, кожен зі своєю історією.

 Тут організовувалися перші наші колгоспи:  «Молодий Трудовик», «Перша П’ятирічка», ім. Чапаєва, «Культура».

Звідси в 1941 році йшли на війну батьки, сини і брати.

 В післявоєнні роки дружно відбудовували зруйноване господарство.

 Мешканці нашого села завжди славилися вмінням працювати. Це на наших землях вирощували понад 60 ц/га  пшениці. Це у нас  надоювали понад 3 тис. тонн молока на одну корову. Це в нашому колгоспі вирощували до 9 тис. голів молодняка великої рогатої худоби і здавали державі 1200 тонн м’яса  за рік. Це у нас  у двох тракторних бригадах працювало до 80 механізаторів. А в новому просторому  гаражі нараховувалось понад 60 автомашин.

На даний період наше село переживає далеко не кращі часи. Пройшло лише дві реформи власності, а з того, що вибудовували наші діди, батьки і матері майже цілий вік залишилося дуже мало...

 Та я вірю, що наші люди переживуть і ці реформи.

Щиро бажаю вам міцного здоров’я, матеріального достатку, благополуччя  вашим сім’ям. Нехай здійснюються всі ваші добрі наміри і сподівання. Нехай на нашій землі буде мир і взаєморозуміння.

Герб села Осикове

П’ять елементів Всесвіту…П’ять елементів зародження життя на планеті Земля…

Небо, вода, земля, вогонь і дерево об’єдналися і з божого благословення створили цей чудовий і неповторний для серця куточок України, який називається  Осикове.

Сонце  -  як символ  вогню

Став -     як символ  води

Поле  -    як символ  землі

Осика  -  як символ  дерева

Вітряк  - як символ  неба і невблаганного часу, символ людської праці і безмежності життя.

З вірою, надією і любов’ю ми вдивляємося в майбутні віки…

І нехай знову  злетить крилами над ставом  новий вітряк, завжди колоситься на Осиківській землі золота пшениця, радіють люди прийдешньому дню і дзвінко лунає далеко за обрій дитячий сміх…

Автор герба Рудик Лідія Євгеніївна

Історія села Осикове

Історія виникнення села пов’язана з переселен­ням втікачів із Катери­нославської губернії на­прикінці XVIII — поч. XIX ст. Цих людей було дуже мало, та не всі прижилися: деякі за­лишились, а інші рухалися далі, шукаючи кращі умови для жит­тя. В далекому минулому землі навкруги села Осикове і Кленівки називалися Мазаївськими землями, тому що в селі Кленівка жив поміщик Мазай. У ньо­го було 7 тисяч га землі, 7 тисяч овець і сотні робітників. Він віддавав землі по берегах річки в оренду селянам.

Сама назва села ОСИКОВЕ вперше з’явилась в архівах близько 1870 р. Чому саме ця назва? Тому, що так називала­ся річка і велетенські осоки, які росли по берегах цієї річки.

Чому сюди йшли люди? Тут чудові умови для занять сільським господарством. Перші переселенці селилися на правому березі річки. Жили вони в землянках, сплетених з верболозу, у невеличких хатинках-мазанках,  помазаних глиною. Поселення були родинні. У кожної родини була своя зем­ля, свої знаряддя праці, свої кладовища. Кожна родина зай­малася своїм промислом.

У північній частині села, на правому березі річки, поселя­лися заможні сім’ї Кондратенкiв. У них на березі річки були великі сади, два вітряки, дві кузні, невеличкий цегельний цех, де робили цеглу і черепи­цю. В цій сім’ї було 18 дітей. Господарство його складало 75 га землі, 10 коней, 4 воли та ін. За рік збирали по 140 т зерна.

В 1997 році  вітряку було б 100 років. Родина Кондратенків побудувала в 1907 р. першу школу в селі. Вона так і називалася Кондратенковою. Вони також побудували і церк­ву. Церква запам’яталась ста­рожилам вбранням і церков­ним хором. Ходили на службу люди з навколишніх сіл. В 1927 році вся сім’я (крім маленької тоді Тетяни Федорі­вни Кондратенко, 1919 року народження) була заслана на Соловки, де залишилась і загину­ла.

На місці другої частини села — П’ятирічки, жила заможна сім’я Стоянів. Вони приїхали сюди із Запорізької області у 1910 році. Купили у поміщика землі й буди­нок. У 1917 році ця сім’я склада­лася з 28 чоловік. Хазяйнували ці 4 сім’ї разом. Мали 300 га землі, 30 коней, 20 корів, 200 овець, 12 свиней, 5 плугів, 5 сівалок, мали свій вітряк.

У 1930 році, коли почалося розкуркулювання, всю сім’ю вис­лали на Соловки, де люди жили у страшних умовах. Багато людей вмирало від голоду і холоду. В 1937 році сім’я повернулася і працювала в радгоспі на ст. Ребрикове. Цього ж року батька сім’ї забрали назавжди, а матір відпу­стили до дітей, бо були самі злидні.

У 1930 році було організовано колгосп «П’ятирічка».

Жовтнева революція захопила селян у 1918 році. З великою радістю вони зустріли цю звістку, але раділи марно. Спочатку бан­ди Махна блукали навколо, не давали спокійно будувати своє майбутнє, а потім і армія Денікіна плинула на Україну.

Після того, як до влади прийш­ли комуністи, почався справжній переворот у житті всіх людей. У середині 20-х років у селі поча­лося розкуркулювання. Вся зем­ля переходила до колгоспів, що утворилися на території села:

«Червоний партизан», «Куль­тура» — хутір Берестяни;

«Чапаєва» — с. Осикове;

«Молодий трудовик» — с. Кашпе-        рівка;

«П’ятирічка» — с. П’ятирічка;

«Світлий путь» — с. Бабанівка.

Потім залишилося тільки чо­тири. Почалося нове життя, руй­нували старий устрій. Замість трирічної стала шестирічна, а пізніше семирічна школа. Було відкрито  два клуби та бібліотеки.

Разом із цим почалася актив­на розробка  земель. До  Великої Вітчизняної війни за колгоспами було закріплено  до  2000 га орної землі. Було запроваджено територіальний устрій. Осикове тоді  відносилося до Амвросіївсійського  району. Майже зовсім замулена  та  забруднена річка за допомогою меліораторів набула свого нинішнього вигляду. Річку перекрили греблями, викопали  три ставки. Побудували зрошувальну систему на полях, споруджували тваринницькі ферми.

Тепер колгоспи спеціалізувались на молочному та м’ясному скотарстві, садівництві, землеробстві.

У вересні 1941 року на територію Осикове «ступила нога»  німецьких загарбників. За постановою районного комітету партії було створено підпільну організацію по боротьбі з фашистами. Вона діяла у Кутейниковому. Але боролися проти німців не тільки підпільники, а й ті, хто залишився в селі, — це жінки та діди.

Майже два роки жителі села були під владою фашистів.I досі видно наслідки боїв, які проходили на території села. У 1970 році при школі було відкрито  музей бойової слави. Після війни почалася відбудова господарства. У колгоспі «Чапаєва»  була   створена   жіноча тракторна бригада, зразком якої була Паша  Ангеліна. Це були трактористки: Тетяна Райова, Марфа Розсомаха, Галя Мор­гун, Лукерія Виноградова та інші.

У 1964 році с. Осико­ве було підпорядковане  Старобешівському району. З чотирьох колгоспів було утворено один колгосп ім. Чапаєва. Площа земель колгоспу складала 4650 га, з них 250 га зрошувальні. Буду­валися  нові будинки, відремон­товано клуби, школу, ферми. Заасфальтовані дороги,      які ве­дуть у райцентр та на залізничну станцію Кутейникове.

За трудові досягнення 27 кол­госпників відзначені орденами та медалями.

Третя частина села — хутір БЕРЕСТЯНИ. Ця назва пішла від назви рослини — берести. З бе­рести тут плели кошики, з вербо­лозу — корзини та інші побутові речі. В тому ж 1930 році тут був заснований колгосп «Культура». Сьогодні на хуторі залишилося 9 дворів.

Четверта частина села — ОЛЕНІВКА. Тут займалися скотар­ством .

П’ята — МИКОЛАЇВКА, де ло­вили рибу. Поселення складаєть­ся з 5 дворів.

Назва села БАБАНІВКА пішла від поміщика   Бабанова. Тут зай­малися бджільництвом, вівчар­ством, ткацтвом.

Назва хутора  ВИНОСЛИВО пішла від слова «виносити», бо хутір знаходився далеко за се­лами, за основними дорогами. Складався він з 15-16 дворів. Був тут рудник, який зараз вже не існує. На сьогодні залишила­ся лише назва місцевості та де­кілька могил.

Хутір ЛЮБОВКА — раніше тут займалися гончарством, каменетесенням, полюванням на звіра, але зараз він також не існує. На його території знахо­диться заповідник, ще височать два кургани, історію яких ще не розгадано.

У самому центрі ОСИКОВОГО займалися теж багатьма  ремес­лами, але більше уваги приділя­ли садівництву.

Разом із біднотою приїздили сюди і середняки, які дуже швид­ко бралися до всякої роботи. У кожному хуторі був свій поміщик.

Батьки Климентьєвої (Бай­рачної)   Оксани   Семенівни (1912 року народження) приїха­ли сюди з Північно-Кавказького повіту Ростовської області в 1913 р. Землі Мазая сподобалися її діду. Разом із ними переселяли­ся сім’ї Циганків, Микитенків. Байрачних приїхало 4 брати, зро­били собі хатинки. Кожна сім’я отримала по 8 десятин землі, по 4 коня, 2 биків. Кожен хазяїн об­робляв свою землю сам. У перші роки, коли Мазай нарізав зем­лю, врожаї були гарні. Мазай був добрий, борги прощав. У Мазая були вівчарні. Теперішні осиківські землі називалися у нього старою економією, а в селі Кленівці була нова економія, но­вий будинок, який «охороняли» 12 вовків. Він мав для прикраси у своєму маєтку навіть павичів.

Тодішнє село ділилося так: від краю села до Храновського на­зивалося ЯМПІЛЬЦІ (приїхали вони з Вінниці), далі до Байрач­них   (двір З.І. Веремієнко) на­зивалося ПЛАТОНІВЦІ, бо при­їхали вони з Платонівки Волноваського району, а далі вулиця до кінця називалася ГРИЗІВКОЮ.

Та з часом виростало село.

Не обійшлося без селянських хвилювань. Важка, майже ціло­добова праця, змушувала лю­дей підійматися на боротьбу про­ти таких умов. Відкритих по­встань не було. Невеличкими групами селяни запалювали по­міщицьке майно, труїли худобу. Але таким чином вони ще більше гнівили своїх експлуататорів. Усе ж багатії повинні були піти на уступки населенню. Вони підвищували заробітну платню, але ж підвищували й оброки. Зменшували робочий день, але давали більше роботи, за не­виконання якої карали.

У 1912 році було відкрито першу  школу для бідноти, в якій було три початкові класи. Так майже до 1924 року бідне населення було безграмотним.

На території села Осикове дуже різноманітний рельєф. Через село тече річка Осикова. В далекому минулому це була глибока річка, до якої впадало багато приток, особливо лівих. Сьогодні залишилися тільки балки, як останці приток річки. На самій річці сьогодні побу­довано чотири греблі й утво­рено 4 ставки. Кожна з балок має свої назви:

—      КУТАНІВСЬКА БАЛКА, на ім’я заможного селянина Куті, який мав на річці водяний млин;

—      ПОПОВА БАЛКА. В дале­кому минулому мешканці села в літній час страждали від по­сухи. Вирішили в село привез­ти зі Степано-Кринки батюшку Ананія, щоб він відправив служ­бу на дому. Він вибрав цю рівну красиву балку і зібрав усіх меш­канців села для служби. Під час служби пішов дощ. Люди боготворили батюшку і стали балку називати Поповою;

—      МАКСИМОВА БАЛКА. Біля балки поселилася родина  се­лянина Максимова;

—      РУДЕНКОВА БАЛКА. Біля балки поселилася родина селя­нина Руденка;

—      ЦИГАНКОВА БАЛКА. Жила родина Циганків;

—      ІСАЄВА БАЛКА, дуже дов­га і велика балка, яка тягнеть­ся з Амвросіївського району. Тут жила заможна родина Ісая, який почав розводити багато овець і будувати господарські будівлі;

—      КРИВА БАЛКА — назва пішла від її своєрідної форми. Друга її назва — «Глуха балка».

Ми народилися у нашому селі Осикове і дуже любимо своє село. Зараз нам особли­во цікаво, вивчаючи свій рідний край, знати як можна більше про своє село, його далеке минуле.

Підготувала

Світлана ІВАНОВА.

Вчитель географії