Його страшенно не люблять історики. Хоча, за рейтингами  індекс цитат його статей давно перевалив за десять тисяч Інтернет-посилань. Він став автором сотень публікацій про козацтво, повернення культурних цінностей, на захист музеїв. Написав кілька книг. Тільки мова заходить про історію козацтва, найчастіше згадують його версії, що категорично не подобається титулованим історикам, які переважно захистили дисертації про роль КПРС…

 Між тим, дуже мало журналістів можуть похвалитися такою кількістю добрих справ, карколомних пригод за участі міжнародних спецслужб, більшість яких встигли стати легендами. Люди почали видавати маленький музейний журнал, а опинилися в епіцентрі кількох геополітичних скандалів, розвідувальних операцій, вийшли на сліди гігантських скарбів... Суттєво пожвавили міжнародне життя, привернули увагу світу до української історії. Зробили внесок у розвиток пригодницької літератури в Україні. Саме про це, напередодні виходу журнального варіанту його книги «Зброя з невідомих колекцій», ми і вирішили поговорити з одним з найзагадковіших діячів українського інформаційного простору, редактором часопису «Музеї України» та міжнародного козацького журналу «Нова Січ» академіком Міжнародної академії козацтва Віктором Тригубом.

-          Пане Вікторе, то як завершилася операція «Козацькі регалії» з повернення реліквій січової доби з музею Кубанського козацтва в США? Хто програв, хто виграв?

-          Перемогла Україна! Звичайно, ми не змогли протистояти зусиллям гігантської державної машини Росії, її спецслужбам. Безцінні прапори, булави, документи Війська Запорозького, було викрадено російською розвідкою, таємно переправлено до Генконсульства у Нью-Йорку, потім до Москви. Частина запорізьких регалій нині експонується в Краснодарі. Формально росіяни перемогли. Але, справа дійшла до Президента США Д.Буша, К.Райс, В.Путіна, В.Ющенка! Про це і досі говорять в діаспорі десятків країн. Саме з моменту нахабного пограбування американського музею почали різко псуватися стосунки двох суперкраїн. У той же час, позитивний імідж України, як демократичної держави поліпшився. Не забувайте, що Україну у тій пригоді представляли два маленьких культурологічних журнали, Американське козацтво. І ми змогли протриматися два роки! Підняли скандал світового рівня, пройшли кілька судів. Абсолютно без будь-якої фінансової чи ще якоїсь державної підтримки. Як пізніше виявилося, співробітники спецслужб як Росії, так і США, які брали участь у тих подіях, отримали підвищення, нагороди, премії. Ми не дочекалися навіть усної подяки… Історія стала легендою, а моя книга, яку так і не змогли видати у паперовому варіанті – студентським рефератом. Хочу сказати, що там рано ставити крапку…

-          А оригінал шаблі Мазепи, про яку вже розповідають у школах, коли знайдете?

-          Я дивуюся такій постановці питання. Сергій Цапенко, отаман Американського козацтва, знайшов і оприлюднив сенсаційні фотографії реконструкції шаблі Мазепи з головою козака, знайдену в Канаді. Зумів її викупити. Нині вона у США. Можливо, якось переправимо її в Україну. Після неймовірної журналістської операції, українським журналістам вдалося пробитися в секретні сховища Ермітажу, і вказавши інвентарний номер, знайти і сфотографувати їх екземпляр. Як виявилося, теж копію. Паралельно ми відшукали наказ Сталіна №2 від 1917 року, про передачу Україні експонатів козацької доби. Сподіваємося знайти шаблю Гетьмана або в Артилерійському музеї Пітера, або в Оружейній палаті Кремля міста Москви. Підкреслю, ми працюємо без будь-якої державної підтримки! А спецхрани найбільших російських музеїв і досі засекречені, опікуються ФСБ. Тож всі ці розшуки моментально перетворюються на дивні шпигунські ігри. Росіяни спершу думали, що ми агенти української розвідки, якої практично нема. Зараз сприймають нас не то агентами ЦРУ, не то ФБР. Відповідно, ми постійно відчуваємо підвищену увагу як з боку Росії, так і з боку США. Якщо Ви думаєте, що це так приємно, весело і захопливо, як показують у фільмах – помиляєтесь!

-          Легенда про морський козацький прапор буквально вимагає екранізації. Де дістали фотографію оригіналу прапора з спецхранів Ермітажу?

-          З поза меж України. Допомогли люди з діаспори. Виявилося, що копії прапора є у Києві, Запоріжжі, Дніпропетровську, Львові… І у мене особисто, склалося враження, що прапор таємно вивезений національно свідомою галичанкою з одного з музеїв Краснодару і є оригіналом. Ми не встигли завершити те розслідування. Сподівалися, що колеги і музейники Львова  зроблять. На жаль, помилилися… Буде час, вирушимо до Львова, зробимо ще одну сенсацію. Більше того, як щойно стало відомо, до Санкт-Петербургу приїздила поважна делегація, у складі якої помітили крупних чинів російських спецслужб і експертів Оружейной палати, знайомих нам по найбільших аукціонних торгах. Звинуватили пітерців у втраті пильності, повідомивши, що всі спецхрани цього міста знаходяться під пильною увагою української розвідки. Морський прапор, ще кілька символічних речей, певну кількість документів, у броньованих скринях, під охороною, перевезли до Москви і розмістили в сховищах Оружейной палати. Якось повідомимо про це детальніше. Ми продовжуємо відслідковувати шлях 234 нерозпакованих ящиків так званого «Мазепинского дела», що зберігалися в Пітері і Петропавлівській фортеці. Після наших публікацій, замість того, щоб відкрити ті безцінні скарби, їх оббили фанерою, написали «Яд» і вивезли в інше місце. Невже людям більше нічим займатися? Та віддайте архів вченим! Якщо російські не хочуть досліджувати – Україні передайте! Ні, рецидиви імперського мислення… Цей детектив ще продовжується, тому деталі опускаємо…

-          Відкрийте ще один міжнародний секрет – архів онука останнього отамана царських часів Кубанського козацтва Валерія Бабича, вже в Україні? Де колекція зброї?

-          Справа в тому, що покійний В.Бабич очолював службу безпеки КНОД. Дуже багато чого знав. Мав розкішну колекцію старовинної зброї. Чимало документів, у тому числі Січової доби, часів Кубанської Народної республіки. Там є певні наводки на гігантські скарби Кубанської Народної республіки – майже 100 возів золота, діамантів, старовинних ікон, цінних паперів, які нині оцінюють у 150 млрд. доларів. Біля архіву, по смерті В.Бабича, виникли цікаві люди з Росії. Хотіли те все незаконно вивезти. На щастя, втрутилися офіційні органи України, США. Викрадення зірвали. Цікава нам частина архіву повинна вже бути в Україні. Ця пригода ще теж продовжується. Чекаємо новин.

-          Нещодавно ми прочитали про те, що суперсекретний гітлерівський інститут «Аненербе» теж цікавився скарбами і таємницями запорозьких козаків. Що донька Генсека Брежнєва знайшла перстень Ярослава Мудрого і частину бібліотеки. Що знайшлася схема Полтавської битви в архівах колишнього осавула УНР. Що Переяславські угоди з‘їли миші, і ми на державному рівні відзначаємо те, чого не було. Що Богдан Хмельницький став мимовільним творцем російської грошової системи… От чесно скажіть, це література, чи реальні події? Адже, Ваші статті моментально підхоплює Інтернет, розпочинаються дискусії. Студенти використовують у рефератах, а науковці, як доконані факти у кандидатських дисертаціях і наукових статтях. Більше того, багато Ваших повідомлень підтверджує російська і зарубіжна преса. Пояснення є?

-          Більшість фактів ми беремо з відкритих джерел. Треба просто глянути на історію під несподіваним кутом, задатися якимось питанням, розробити тему. І є сенсація. Як було з скарбами козаків. Щось, наприклад, інформація про Парутинський десант за скарбами Сагайдачного в Ольвію, прийшло від очевидців з діаспори. Дещо ми отримали з закритих зарубіжних і російських архівів від українських патріотів. Можливо, щось, через кількох посередників, дали спецслужби деяких країн… Після пригод з козацькими регаліями, шаблею Мазепи, архівами Бабича і Мирошніченка, ми вже нічому не дивуємося. Все може бути. Майже завжди ми даємо ексклюзив. Сучасні історики, особливо українські, виявилися просто до цього не готовими. Адже, вони, як правило, переповідають десяток старих книг, які всі прочитали. Реальної роботи в архівах майже нема. Бо в наших збереглося дуже мало матеріалів, в російські не пускають – спецхран! А до зарубіжних важко дістатися – відсутні кошти. Не знають мови… Ми ж, спираючись на можливості козацьких організацій світу, патріотів з діаспори різних країн, опинилися в більш вигідному становищі. Іншими словами, всі основні факти, викладені в моїх статтях – правда. Можливі неточності в деталях, якась трактовка. Можете сміливо використовувати!

-          Республіка «Задунайська Січ» в Румунії, відновлена Кубанська Народна республіка, Стародубська республіка (Росія), де, за повідомленнями ЗМІ, Ви є президентом, активно впливають на певні геополітичні процеси. Це теж література?

-          Тут гумор. Якщо хочете, геополітичний гумор. Чи контрпропаганда. Чомусь і Росія, і Румунія впевнені, що можуть, на офіційному рівні, претендувати на українську територію. І Буковина, і Бессарабія, і шельф довкола Зміїного, і Крим, Тузла… Впливові політики про це дуже серйозно розмірковують у прямому ефірі, пишуть наукові статті… Проводяться цілі спецоперації! Наша влада якось затравлено огризається. Ми спрацювали на власному рівні. Просто відновили історичну справедливість. Давайте почнемо говорити про Задунайську Січ, Стародубщину, невідомо ким і для чого відрізану від України. З Кубанню взагалі можна розпочинати міжнародний судовий процес. Адже, той край офіційно переданий запорожцям, є документи… Народившись в Інтернеті, ці проекти успішно увійшли у суспільну свідомість, реально змінивши геополітичні розклади. Тепер уже ми маємо до Румунії та Росії обґрунтовані територіальні претензії. Виник потужний козир. Зверніть увагу, і Румунія і Росія згорнули інформаційні кампанії проти України. Значить, наші республіки спрацювали. Хочу зазначити, що всі причетні до їх створення люди, увійшли в роль. Звикли до статусу міністрів. Дають інтерв‘ю, роблять якісь заяви… Виходить, ось так, весело, ми відстояли честь держави на міжнародній арені. З їх боку серйозні державні інституції, спецслужби, потужні ЗМІ, з українського – підколочки. А як відомо, слон не може воювати з Моською. Не той рівень. Зброя завжди програє гумору…

-          Хочеться вірити… Знаємо, що Ваші статті опубліковані різними мовами у 19 країнах. Вас начеб-то висунули на здобуття  якоїсь престижної міжнародної премії?

-          Чесно кажучи, не знаю. Я звик мати справу з доконаними фактами. Виходить журнальний варіант книги «Зброя з невідомих колекцій». Коли отримаємо, проведемо презентацію. Електронний варіант розміщено на двох десятках сайтах. Це – реально. І про це можна говорити. Все інше – перспективи, версії, абстракції. Давайте жити сьогодні! Ми вийшли на кілька нових потужних сенсацій. Розберемося – повідомимо. До зустрічі в інформаційному просторі!

Пітер Гнаус, Наталка Іванченко для "SecondUSA"