Сама назва села ОСИКОВЕ вперше з’явилась в архівах близько 1870 р. Чому саме ця назва? Тому, що так називалася річка і велетенські осоки, які росли по берегах цієї річки.
Чому сюди йшли люди? Тут чудові умови для занять сільським господарством. Перші переселенці селилися на правому березі річки. Жили вони в землянках, сплетених з верболозу, у невеличкиххатин-ках, зверху помазаних глиною. Поселення були родинні. У кожної родини була своя земля, свої знаряддя праці, свої кладовища. Кожна родина займалася своїми промислом.
У північній частині села, на правому березі річки, поселялися заможні сім’ї Кондрате-нок. У них на березі річки були великі сади, два вітряки, дві кузні, невеличкий цегельний цех, де робили цеглу і черепицю. В цій сім’ї було 18 дітей. Господарство його складало
В 1997 році цьому вітряку було б 100 років, тому що на його вершечку крутився маленький прапорець-флюгер із датою «1897 р.». Родина Конд-ратенків побудувала в 1907 р. першу школу в селі. Вона так і називалася Кондратенковою. Вони також побудували і церкву. Церква запам’яталась старожилам вбранням і церковним хором. Ходили на службу люди з навколишніх сіл. В 1927 році вся сім’я (крім маленької тоді Тетяни Федорівни Кондратенко, 1919 року народження) булазаслана на Со-ловки, де залишилась і загинула.
На місці другоїчастини села — П’ятирічки, жила заможна сім’я Стоянів. Вони приїхали сюди із Запорізької області у 1910 році. Купили у поміщика землі й будинок. У 1917 році ця сім’я складалася з 28 чоловік. Хазяйнували ці 4 сім’ї разом. Мали
У 1930 році, коли почалося розкуркулювання, всюсім’ю вислали на Соловки, де люди жили у страшних умовах. Багато людей вмирало від голоду і холоду. В 1937 році сім’я повернулася і працювала в радгоспі на ст. Реб-рикове. Цього ж року батька сім’ї забрали назавжди, а матір відпустили до дітей, бо були самі злидні.
У 1930 році був утверджений радгосп «П’ятирічка».
Жовтнева революція захопила селян у 1918 році. З великою радістю вони зустріли цю звістку, але раділи марно. Спочатку банди Махна блукали навколо, не давали спокійно будувати своє майбутнє, а потім і армія Денікіна плинула на Україну.
Після того, як до влади прийшли комуністи, почався справжній переворот у житті всіх людей. У середині 20-х років у селі почалося розкуркулювання. Вся земля переходила до колгоспів, що утворилися на території села: «Червоний партизан», «Культура» — хутір Берестяни; «Чапаєва» — с. Осикове; «Молодий трудовик» — с. Кашперівка; «П’ятирічка» — с. П’ятирічка; «Світлий путь» — с. Бабанівка.
Потім залишилося тільки чотири. Почалося нове життя, руйнували старий устрій. Замість трирічної стала шестирічна, а пізніше семирічна школа. Було побудовано два клуби та читальні будинки.
Разом із цим почалася активна розробка земель. До Великої Вітчизняної війни за колгоспами було закріплено до
Майже зовсім замулена та забруднена річка за допомогою меліораторів набула свого нинішнього вигляду. Було і викопано три ставки, на річці побудували греблі, які з’єднували лівий і правий береги. Побудувалаи зрошувальну систему на полях, споруджували тваринницькі ферми.
Тепер колгоспи спеціалізувались на молочному та м’ясному скотарстві, садівництві, землеробстві.
Та у вересні 1941 року на територію Осикового «ступила нога» німецьких загарбників. За постановою районного комітету партії було створено підпільну організацію по боротьбі з фашистами. Вона діяла у Кутейниковому. Але боролися проти німців не тільки підпільники, а й ті, хто залишився в селі, — це жінки та діди похилого віку. На території села німці влаштували концтабір. Жителі села чим могли — допомагали полоненим, хоча самі голодували, але якийсь шматочок хліба або картоплі несли колючого дроту.
Майже два роки жителі села були під фашистами. У досі видно наслідки боїв, які проходили на території села. У році при школі було відкрито музей бойової слави. Після війни почалася відбудовування господарства. У колгоспі «Чапаєва» була створена жіноча тракторна бригада, зразком якої була Паша Ангеліна. Це були трактористки: Тетяна Райова, Марфа Росомаха, Галя Моргун, Лукерія Виноградова та інші.
Наприкінці 50-х років с. Осикове було підпорядковане Старобешівському району. З чотирьох колгоспів було утворено один колгосп ім. Чапаєва. Площа земель колгоспу складала
За трудові досягнення 27 колгоспників відзначені орденами та медалями.
Третя частина села — хутір БЕРЕСТЯНИ. Ця назва пішла від назви рослини — берести. З берести тут плели кошики, з верболозу — корзини та інші побутові речі. В тому ж 1930 році тут був заснований колгосп «Культура». Сьогодні на хуторі залишилося 9 дворів.
Четверта частина села — ОЛЕНІВКА. Тут займалися скотарством .
П’ята — МИКОЛАЇВКА, де ловили рибу. Поселення складається з 5 дворів.
Назва села БАБАНІВКА пішла від поміщика Бабанова. Тут займалися бджільництвом, вівчарством, ткацтвом.
Назва хутора ВИНОСЛИВО пішла від слова «виносити», бо хутір знаходився далеко за селами, за основними дорогами. Складався він з 15-16 дворів. Був тут рудник, який зараз вже не існує. На сьогодні залишилася лише назва місцевості та декілька могил.
Хутір ЛЮБОВКА — раніше тут займалися гончарством, каме-нетесенням, полюванням на звіра, але зараз він також не існує. На його території знаходиться заповідник, ще височать два кургани, історію яких ще не розгадано.
У самому центрі ОСИКОВОГО займалися теж багатьма ремеслами, але більше уваги приділяли садівництву.
Разом із біднотою приїздили сюди і середняки, які дуже швидко бралися до всякої роботи. У кожному хуторі був свій поміщик.
Батьки Климентьєвої (Байрачної) Оксани Семенівни
(1912 року народження) приїхали сюди з Північно-Кавказького повіту Ростовської області в 1913 р. Землі Мазая сподобалися її ділу. Разом із ними переселялися сім’ї Циганків, Микитенків. Байрачних приїхало 4 брати, зробили собі хатинки. Кожна сім’я отримала по 8 десятин землі, по 4 коня, 2 биків. Кожен хазяїн обробляв свою землю сам. У перші роки, коли Мазай нарізав землю, врожаї були гарні. Мазай був добрий, борги прощав. У Мазая були вівчарні. Теперішні осиківські землі’називалися у нього старою економією, а в селі Кленівці була нова економія, новий будинок, який «охороняли» 12 вовків. Він мав для прикраси у своєму маєтку навіть павичів.
Тодішнє село ділилося так: від краю села до Храновського називалося ЯМПІЛЬЦІ (приїхали вони з Вінниці), далі до Байрачних (двір 3.1. Веремієнка) називалося ПЛАТОНІВЦІ, бо приїхали вони з Платонівки Волно-васького району, а далі вулиця до кінця називалася ГРИЗІВКОЮ.
Та з часом виростало село.
Не обійшлося без селянських хвилювань. Важка, майже цілодобова праця, змушувала людей підійматися на боротьбу проти таких умов. Відкритих повстань не було. Невеличкими групами селяни запалювали поміщицьке майно, труїли худобу. Але таким чином вони ще більше гнівили своїх експлуататорів. Усе ж багатії повинні були піти на уступки населенню. Вони підвищували заробітну платню, але ж підвищували й оброки. Зменшували робочий день, але давали більше роботи, за невиконання якої карали.
У 1912 році було відкрито першу школу для бідноти, в якій було три початкові класи. Так майже до 1924 року бідне населення було безграмотним.
На території села Осикове дуже різноманітний рельєф. Через село тече річка Осикова. В далекому минулому це була глибока річка, до якої впадало багато приток, особливо лівих. Сьогодні залишилися тільки балки, як останці приток річки. На самій річці сьогодні побудовано чотири запруди й утворено 4 ставки. Кожна з балок має свої назви:
КУТАНІВСЬКА БАЛКА, на ім’я заможного селянина Куті, який мав на річці водяний млин;
ПОПОВА БАЛКА. В далекому минулому мешканці села в літній час страждали від посухи. Вирішили в село привезти зі Степано-Кринки батюшку Ананія, щоб він відправив службу на дому. Він вибрав цю рівну красиву балку і зібрав усіх мешканців села для служби. Під час служби пішов дощ. Люди боготворили батюшку і стали балку називати Поповою;
МАКСИМОВА БАЛКА. Біля балки поселилася родина селянина Максимова;
РУДЕНКОВА БАЛКА. Біля баки поселилася родина селянина Руденка;
ЦИГАНКОВА БАЛКА. Жила родина Циганків;
ІСАЄВА БАЛКА, дуже довга і велика балка, яка тягнеться з Амвросіївського району. Тут жила заможна родина Ісая, який почав розводити багато овець і будувати господарські будівлі;
— КРИВА БАЛКА — назва пішла від її своєрідної форми. Друга її назва — «Глуха балка».